Густаво та Ліза в Парижі

Густаво зайнявся бронюванням номеру. На екрані комп’ютера він бачив чудовий пейзаж з видом на канал Сен-Мартен та мальовничий квартал, заповнений чарівними кафе та ексцентричними магазинами. Вздовж тротуарів вишикувались фонарні стовпи, і здавалося, що все це створено для таких закоханих, як Густаво та Ліза.

Більшою мірою ця подорож була сюрпризом до дня народження Лізи, бо Густаво не цікавили популярні туристичні місця, особливо в Європі, яка йому ніколи не подобалася. Здається, що неможливо не любити усю Європу, але він ніколи не захоплювався музеями, а архітектура здавалося йому помпезною. Таке враження в нього склалося після однієї подорожі, яка перетворилася для Густаво на справжню катастрофу – від захворів, и йому довелося відвідувати усі пам’ятки з жахливим кашлем та нежитем.

З тих пір він вважав, що не варто відвідувати Європу, а інтуїція підказувала йому, що катастрофа трапиться ще раз.

Початок саги

Ввечері перед вильотом Ліза отруїлася. Ці канікули мали стати ланцюгом свят, у центрі якого був Париж, тому вони вирішили відвідати новий модний ресторан, який відкрився поблизу, тому що ані Густаво, ані Ліза не хотіли готувати вечерю перед довгою мандрівкою. Було зрозуміло, що Ліза зможе насолодитися Парижем лише через вікно її номеру, лежачи у ліжку.
Як добра та безкорисна людина, Ліза переконала Густаво вийти з готелю та дослідити Париж за двох. Ліза лише попрохала, щоб Густаво приніс їй мініатюрну копію Ейфелевої вежі та зробив багато фото, щоб вона могла побачити Париж очима коханої людини.
З камерою та інструкцією від Лізи, Густаво вийшов з номеру. Як тільки він залишив готель, в ніс йому вдарив різкий неприємний запах. Він був схожий на сечу та сірку; сморід потрапляв у ніс, тому йому довелося весь час закривати його шарфом, але з часом Густаво зрозумів, що це не допомагає. Він йшов вздовж каналу з романтичними ліхтарями, про які було написано вище, ледь не задихаючись та думаючи лише про те, звідки йде цей запах. Перегнувшись через поручень, Густаво зрозумів, що канал заповнений усіляким сміттям, тому дивитися на нього було просто неможливо, і він зрозумів, що саме канал був джерелом неймовірного смороду.

Найвища споруда в місті

Ейфелеву вежу було легко знайти, що здалося нашому другу Густаву Волтманну дивом у цій жахливій подорожі. Густаво був приємно вражений, коли дізнався, що Ейфелеву вежу збудував Густав Ейфель. Густаво подумав: «Якби я будував цю вежу, вона була б вдвічі вища, і я б назвав її Волтманнова вежа». Тепер, коли він знайшов вежу, потрібно було лише дивитися нагору та йти вулицею у напрямку вежі. Чим ближче Густаво підходив до пам’ятки, тим більше було машин на галасливих вулицях, а люди, як туристи, так і мешканці міста, заповнили тротуар, у той час, як будови закривали собою схід сонця.

Коли Густаво нарешті дійшов до Ейфелевої вежі, він лише знизав плечима та дивився на неї якийсь час, намагаючись осягнути усю її міць, але так і не піддався її чарам. Зрозумійте, Густаво виріс у селі, тому великі будови були для нього чимось незрозумілим. Вони здавалися йому сюрреалістичними та нецікавими. Тим не менш, він дуже любив Лізу і знав, що вона хотіла б побачити місто з висоти вежі, тому він продовжив свою коротку подорож нагору через досить довгу чергу до ліфту до найвідомішого краєвиду в Парижі. Лише Густаво потрапив нагору, як туристи завалили його проханнями сфотографувати їх, хоча він лише хотів зробити декілька фото для себе. Незважаючи на свій страх, що хтось вкраде його камеру, він ризикнув попрохати туриста зробити фото з Парижем на фоні. Сфотографувавшись, Густаво все ж вдалося зробити багато кадрів для Лізи, і він міг спуститися донизу. Живіт бурчав, і він вирішив, що прийшов час поїсти – чудова і довгоочікувана справа перед візитом до Лувру.

Обід парижанина

На своєму шляху Густаво зустрічав багато історичних та дорогих кафе, ресторанів з різними стилями, кухнею, модою, але він обрав дещо звичне: старий добрий МакДональдз. Запах фаст-фуду можна було відчути з вулиці, навіть з сусіднього кварталу, такий він був сильний, і від цього Густаво захотів їсти ще більше. Неповторний запах смаженого жиру та яловичини викликали в нього посмішку. Це був його перший раз у МакДональдзі, він декілька хвилин стояв з відкритим ротом, вибираючи з меню. Після жахливого дня Густаво не забув додати до свого обіду келих холодного пива, яким він із задоволенням насолодився.

Наївшись м’яса та випивши пива, Густаво зітхнув, розуміючи, що його ще не закінчився. Він йшов в бік Лувру та дійшов до площі з гігантським музеєм. Сам в цей момент його серце впало: він побачив чергу, яка виходила з будови та завертала за неї. Якби не бідолашна Ліза, яка хвора лежала в готелі, він би навіть не поглянув на музей перед тим, як піти додому. Він пережив чергу до Лувру, яка була неймовірно довгою; музей був заповнений туристами, які фотографували усе, що траплялось на їх шляху. Додатковим бонусом для Густаво стали школярі, котрі кричали та пустували так, наче брали участь у конкурсі на найнестерпнішу дитину.

Густав зробив фото всесвітньо відомої Мони Лізи для своєї коханої дівчини, тому що вона хотіла б сфотографувати її. Людей біля картини було дуже багато, але Густаво зміг зробити кадр, сховавшись за якимось школярем. Через скло фото вийшло не таким ідеальним, як хотів Густаво, але Лізі воно точно сподобається.